САРКАЗМ (гр. sarkasmos, від sarkazo, букв. — розриваю м’ясо) їдке, викривальне, іноді гірке глузування; може бути ущипливий жарт. САТИРА (лат. catіra, від satura, букв. — сумiш, всяка всячина) piзке викpиття i гостpе осмiюваяння негативних pис, гнiвний осуд: “Сон” (комедія) Т. Шевченка. СЕНТЕНЦІЯ (лат. sententia — думка, судження) вираз, що коротко повчає, як є чи має бути в житті. Сентенція буває безпосередня або алегорична. Розрізняють також
СИЛЕПСИС (лат. syllepse — поєднання) стилістично зумовлене порушення правил узгодження, риторична фігура або змішаний троп, що полягає в неправильному
СИНЕКДОХА (гр. synekdochе — співвіднесення) тpоп, вид метонімії, вислiв, заснований на кiлькiсному зiставленнi пpедметiв, на замiнi “ми” замість “я”, частиною
СИНЕРЕЗИС, СИНИРЕЗИС (від гр. syneresis, synezesis — осідання, ущільнення) у фонетиці — злиття звуків у дифтонг, у фоностилістиці — різні види компресії та злиття звуків
СИНОНІМИ (від гр. synonymos — однойменний) стилістичні засоби, що, виражаючи одне поняття, відрізняються відтінками значень і забарвлень, чим і створюють
СИНОПИС (гр. synopsis — огляд) збірка матеріалів, статей, описів з якого-небудь питання, найчастіше розміщених у хронологічному порядку; у богословській
СЛЕНГ (англ. slang — жаргон) жаргонні слова або вирази, характерні для мовлення людей певних професій або соціальних прошарків. СЛОВА-ПАРАЗИТИ слова чи словосполучення, які є показником низької культури мовлення, спричинені поганим знанням мови і труднощами у виборі потрібного слова. В
СЛОВО в лексичній стилістиці основний засіб вираження стилістичних значень і створення стилістичних ефектів залежно від семантики, додаткових значень,
СПІВОМОВКА коpоткий гумоpистичний вipш, в основi якого лежить афоpизм, пpиказка, пpислiв’я, анекдот, жаpт: Щастя тiльки, що святi не гоpшки лiпили, але якось
СПІЧ (англ. speech — промова) коротка застільна привітальна промова з нагоди урочистостей, ювілею тощо. СТІХОМІФІЯ (гр. stichos — вірш, mythos — фраза) така будова тексту, коли кожна думка, вислів, репліка відповідає певній завершеній віршовій формі. Стіхоміфія
СТАРОСЛОВ’ЯНІЗМИ стилістичні засоби, що мають виразні ознаки свого старослов’янського походження, використовуються як стилістичний засіб для створення історичного
СТИЛІЗАЦІЯ стилістичний прийом наслідування стилю характерними для певної епохи чи соціального середовища ознаками, манерою мовлення, стилістичними засобами. СТИЛІСТИКА лінгвістична наука і навчальна дисципліна, що досліджує і вивчає стилістичну систему мови: стилі мови і мовлення, жанрові та індивідуальні стилі,
СТИЛІСТИКА ЗАГАЛЬНА вивчає стилістичні проблеми мов і мовної діяльності — стилістичні універсалії. СТИЛІСТИЧНИЙ СИНТАКСИС вивчає стилістичні можливості синтаксичних одиниць, способи використання синтаксичних конструкцій із стилістичною метою. СТИЛЬ (лат. stylus, букв. — паличка для письма) 1) суспільно-необхідний, історично-сформований різновид літературної мови (її функціональна підсистема), що
СТРОФА (гр. strophe — повоpот, змiна) гpупа вipшованих pядкiв, об‘єднаних змiстом i поpядком pимування. СТРУКТУРА РИТОРИКИ МОВЛЕННЯ 1) пошук теми і предмету мовлення, задум і засади — інвенція
2) функціональне впорядкування зібраного матеріалу — диспозиція
3) ясний, доречний і
СУРЖИК мішанина словесних елементів з різних мов, неграмотне мовлення.
|